Лещинські Петро й Олімпіада, Желіховська Леоніда, Поліщук Віктор, Самопал Петро

Петро Лещинський із дружиною Олімпіадою та двома синами мешкав у м. Гайсин на Вінниччині. Разом із ними в будинку проживала дружина Петрового брата – Леоніда Желіховська – із сином Віктором. Петро працював контролером на складі сільськогосподарської техніки й утримував усю сім’ю.

Після зайняття Вінниччини нацистськими військами в липні 1941 р. в регіоні почалося переслідування єврейського населення. Уже в серпні окупаційна влада ухвалила рішення про використання євреїв на примусових роботах. Для цього було залучено організацію Тодта, напіввійськове формування, функції якого передбачали спорудження військових об’єктів та прокладання автошляхів. До будівництва доріг залучали також радянських військовополонених. У першій половині вересня 1941 р. гітлерівці почали планувати створення семи трудових таборів для дорожніх робіт між м. Вінниця та Гайсин. Близько 3,5 тис. українських та 3,8 тис. румунських євреїв працювали там у 1942–1944 рр.

Одним із трагічних місць знищення людей стало урочище Белендіївка на околиці міста. 16 вересня 1941 р. там відбувся перший масовий розстріл гайсинських євреїв. Приречених підганяли до яру групами по 60–75 осіб, у них відбирали документи й цінності, їх роздягали й розстрілювали з автоматів. Того дня було знищено 3 тис. євреїв. Наступного дня все повторилося: жертвами стали ще 1 тис. чоловіків, жінок та дітей. Незважаючи на суворе попередження про смертну кару за допомогу євреям, містяни все-таки спілкувалися з ними. Потай через колючий дріт передавали харчові продукти, а декому й допомагали втекти.

Якось улітку 1943 р. Петро Лещинський привів до себе додому двох євреїв: Лева Бурштейна та його сина Аркадія. Вони працювали кравцями на міській фабриці. Коли запропонував їм допомогу – відразу погодилися, бо розуміли, що врешті й вони розділять долю своїх численних одноплемінників.

Батька й сина переховували в оселі, про них дбала вся українська родина. Тим часом Петро Лещинський шукав можливості допомогти їм дістатися до Трансністрії. Із цим питанням він звернувся до свого товариша й тезка Петра Самопала, який проживав у сусідньому с. Жерденівка. Той погодився й спершу підводою довіз євреїв до свого додому, а потім переправив через р. Південний Буг. Добравшись у м. Бершадь, Бурштейни залишалися там до кінця окупації в березні 1944 р.

У 1995 р. Яд Вашем визнав Петра та Олімпіаду Лещинських, Леоніду Желіховську та її сина Віктора Поліщука, а також Петра Самопала Праведниками народів світу.